Глава 8
Як поставити під контроль "людину з рушницею": партія чи органи?

У періоди стабільного розвитку робота реально діючих або навіть декоративних інститутів приховує насильницьку сутність будь-якої держави. Але ця сутність нікуди не дівається. Держава, будучи складним і багатофункціональним явищем, у кінцевому рахунку завжди залишається машиною насильства. Точніше, машиною легітимізованого насильства, адже тільки легітимність застосовуваного насильства відрізняє державу від будь-якої озброєної банди, яка нав'язує свою волю оточуючим за допомогою сили. Але коли на зміну політичній стабільності приходить час змін, коли старий уклад життя руйнується, а новий ще не встигає скластися, ця насильницька природа державної влади виходить на перший план.

Тому перед будь-яким тимчасовим урядом у перші ж дні постає величезна проблема - контроль над "людиною з рушницею", або, як сьогодні прийнято говорити, силовиками. Сьогодні вони замкнуті в закільцьовану систему, де всі стежать один за одним, а Путін особисто - за всіма одразу. Але щойно Путін піде, кільце розімкнеться і десятки, якщо не сотні, озброєних та організованих розрізнених груп опиняться наодинці з собою. Вони можуть визнати авторитет тимчасового уряду, а можуть стати на бік реакції, або ж взагалі спробувати стати самостійною силою, хоча останнє в Росії малоймовірно через відсутність відповідної традиції.

Якщо події розвиватимуться за таким сценарієм, вони неминуче матимуть безліч негативних наслідків, найтяжчим з яких може стати контрреволюційний переворот або перехід до громадянської війни з перспективою розпаду держави на частини. Тому підпорядкування старших і середніх командирів силових структур своїй політичній волі є для тимчасового уряду невідкладною справою і питанням життя та смерті від самого першого моменту. Хоч би як добре була налагоджена система демократичних інститутів, за найменшого збою це питання одразу ж виходить на перший план. Досить згадати, як багато сил обидві сторони конфлікту в демократичних США витратили на взаємодію з керівництвом Міністерства оборони та Комітетом начальників штабів, які мали ухвалити рішення, вводити чи не вводити національну гвардію до Вашингтона того дня, коли прихильники Трампа штурмували Капітолій.

Питання контролю над "людиною з рушницею" в прихованій формі поставало при кожній зміні правителя і в такій тоталітарній державі, як СРСР з його добре налагодженою системою ідеологічного успадкування влади. Успіх анти-берієвського перевороту 1953го року було забезпечено багато в чому завдяки тому, що армія залишилася лояльною до партійного і радянського керівництва в особі Хрущова і Маленкова. Падіння самого Хрущова значною мірою було забезпечено зрадою тодішнього керівництва КДБ СРСР, яке підтримало Брежнєва, що мав і без того сильну підтримку з боку армії. Горбачову багато в чому допомогло те, що його розглядали як ставленика вихідця з КДБ Андропова, що забезпечило йому на перших порах лояльність керівництва КДБ за нейтральної позиції армійських кіл. Відмова групи "Альфа" штурмувати Білий дім стала вироком реставраційному проєкту ГКЧП. Так чи інакше, будь-який транзит влади неминуче включає в себе вирішення питання про те, хто контролює озброєних людей. Цю тему не обговорюють широко в підручниках із демократії, але жодна демократія у світі не відбулася б, якби це питання не розв'язували щоразу на практиці.

У Росії воно розв'язується в повній відповідності з її багатовіковими традиціями й укладом - як правило, шляхом превентивного насильства, іноді яскраво вираженого, а іноді більш прихованого. У 1953му році в гострій фазі конфлікту Берія та його найближчі соратники були фактично знищені без суду та слідства. У випадку з ГКЧП обійшлося без кровопролиття: після недовгого арешту учасники змови були звільнені і навіть отримали можливість реінтегруватися в політичне життя нової Росії. За вдалого розкладу сил питання може бути вирішене простою заміною старого керівництва на нове, більш лояльне, але такий розклад важко гарантувати.

У будь-якому разі тимчасовому уряду доведеться в перші ж години свого правління проводити "вотум довіри" серед силовиків, вимагаючи від них повного визнання своєї легітимності. Якщо таке визнання можна отримати одразу, то це знімає проблему і дає час для поетапного посилення політичного контролю над силовими структурами. Але в разі виникнення сумнівів, і тим паче опору, тимчасовому уряду доведеться діяти жорстко, аж до фізичної нейтралізації тих, хто не визнає його повноважень (у кращому разі - шляхом арешту, що теж може виявитися непростим завданням). Усе це можливо, усе це робилося в історії не один раз і ніяк інакше робитися не може. Або нова влада одразу показує, хто в домі господар, або її буде знищено - якщо не одразу, то трохи згодом. Політика - жорстка річ, і не говорити про це означає не називати речі своїми іменами. Я вважаю це неприпустимим, тому що в основі нової політики має лежати нещадна чесність.

Отже, нова влада протягом найкоротшого часу має підпорядкувати собі силові структури. Якщо вона не здатна цього зробити, то вона не влада. Як саме вона це зробить, немає сенсу обговорювати заздалегідь: тут не існує готових рецептів.

Але є інша важлива тема. Немає проблеми в тому, щоб застосувати насильство і поставити "людину з рушницею" під контроль. Є проблема в тому, щоб після цього зупинитися. Хто ухвалює рішення про усунення і форму усунення старих силовиків? Хто ухвалює рішення про призначення нових силовиків? Новий лідер, голова тимчасового уряду? У такому разі він і стає новим диктатором Росії. По-перше, тому що, якщо ним пролито кров (якщо пролито), шляху назад уже немає. А по-друге, тому що нові люди, призначені ним особисто, йому ж особисто далі й будуть віддані.

Ми все це бачили на прикладі Єльцина 1993го року. Спочатку була невдала спроба перевороту і Єльцин проявив себе жорстко (принаймні з погляду технології боротьби за владу), не давши витягнути з-під себе стілець і придушивши повстання "білодомівців". Підсумком стало те, що на всі ключові пости він розставив особисто відданих йому людей. А ось далі виявилося, що більше йому нічого робити не треба. Розставивши своїх людей по всіх силових відомствах, він перестав мати потребу в політиці і мистецтві компромісів, без яких справжня політика не існує. Після 1993го року Єльцин лише імітував політичний процес, утримуючи владу переважно силовими методами, а потім просто передав її у спадок тому, у кого це виходило краще.

Як уникнути цієї пастки? Як забезпечити перемогу революції і не скотитися до реставрації? Мені здається, що одним із можливих інструментів для цього є делегування рішень, пов'язаних із санкціями щодо силовиків, спеціально створеній структурі, формально відокремленій від тимчасового уряду. Вище я вже піднімав питання про те, що в умовах тимчасової дисфункціональності представницької та судової влади їхні повноваження на короткий період могла б взяти на себе Держрада, сформована за змішаним регіонально-партійним принципом. Ось всередині цієї Держради і потрібно було б утворити щось на кшталт військової комісії - спеціального надзвичайного органу, наділеного повноваженнями ухвалювати рішення щодо усунення та призначення керівників силових структур за поданням тимчасового уряду та в інтересах захисту нової влади.

Такий розподіл повноважень може виявитися робочою та корисною ідеєю, що запобігає зосередженню в руках глави тимчасового уряду завеликої влади, якою він згодом може розпорядитися не в інтересах суспільства, а у своїх власних. Без застосування насильства в більш-менш м'якій формі не обходиться жодна революція. Але застосування насильства може швидко вивести суспільство на нове авторитарне коло. Цю порочну практику треба якось розривати, інакше терор не закінчиться ніколи. Одним зі способів для цього, на мій погляд, є домовленість про те, що нова влада від самого початку прагнутиме розосередити процес ухвалення рішень про застосування репресивних заходів.

Це головне. Деталі можуть бути різними, і про них можна домовитися пізніше. Один варіант я описав вище - рішення щодо керівництва силових структур за рекомендацією тимчасового уряду має ухвалювати спеціальна комісія Держради. Це тимчасова конструкція, з якої згодом має вирости повноцінний конституційний розподіл влади. Але якщо не вжити щодо цього жодних заходів, то крім насильства і терору під новими гаслами не виросте взагалі нічого.