Чесна і принципова людина, критично налаштована щодо наявного в Росії режиму, має право запитати: у чому ж полягає проблема під час переходу від поганої авторитарної держави до хорошої демократичної?
І справді, на перший погляд усе виглядає дуже просто. Після того як сили демократії в той чи інший спосіб переможуть, вони повинні насамперед скликати Установчі (конституційні) збори. Потім потрібно ухвалити нову редакцію Конституції або щонайменше очистити стару від усіх неконституційних поправок. А після цього треба провести вільні вибори до нових органів демократичної влади. У загальних рисах усе так і є. Але реальність трохи складніша. Варто детальніше придивитися до цього плану, як виникає багато практичних питань, які було б краще обговорити заздалегідь.
Здоровий глузд підказує, що навіть за найсприятливіших умов усі три засадничі заходи, що конституюють нову владу (скликання установчих зборів, приведення Конституції у відповідність до демократичних принципів і проведення вільних виборів до нових органів влади), неможливо здійснити ні за день, ні навіть за місяць. На все знадобиться щонайменше рік, а то й більше. І це за ідеальних умов, а вони такими явно не будуть.
На цих умовах потрібно зупинитися докладніше, тому що вони мають істотне значення. Не треба бути пророком, щоб передбачити, що, коли Путін піде, звичка жити по-путінськи у дуже багатьох залишиться. А це означає, що реальні зміни в житті Росії відбуватимуться значно повільніше, ніж нам би хотілося.
Ми часто недооцінюємо силу соціальної інерції. Людям властиво чіплятися за те, до чого вони звикли за довгі роки. У результаті застарілі інститути, які, здавалося б, повинні самі розвалитися під тягарем корупції та неефективності, продовжують працювати. Система демонструє чудеса живучості. Натомість, коли інерція вичерпує себе (а вічною вона бути не може), відбувається різкий і важкокерований системний обвал. Що сильніша інерція і що довше вона триває, то ризикованішими можуть бути випробування перехідного періоду.
Що очікує будь-який тимчасовий уряд, якому доведеться одночасно витягувати Росію з минулого і готувати її до майбутнього? По-перше, різкий стрибок бідності за посилення бюджетного дефіциту й обмежених можливостей фінансового маневру. По-друге, посилення дезінтеграційних процесів і зростання сепаратистських настроїв. По-третє, саботаж і опір старих еліт, особливо силових. По-четверте, втеча капіталів, прямо або побічно пов'язаних зі старим режимом. По-п'яте, загострення кримінальної обстановки, зокрема через розпочатий переділ власності. По-шосте, погіршення міжнародної обстановки, оскільки внутрішнє ослаблення неминуче провокує посилення тиску ззовні.
За невдалого збігу обставин усі ці чинники можуть скластися в "ідеальний шторм". Тимчасовий уряд, якими б благими намірами він не керувався, досить швидко опиниться в становищі уряду надзвичайних заходів. Два порядки денні накладатимуться один на одне і заважатимуть одне одному: перетворювальний порядок денний, націлений на формування в Росії умов для стабільного конституційного правління, і надзвичайний порядок денний, цілі якого полягають в утриманні завойованого політичного плацдарму, придушенні опору сил старого суспільства і стабілізації загальної соціально-економічної та політичної ситуації в країні.
Політика - безперервний процес. Якщо в цьому процесі відбувається розрив, нехай навіть усього на кілька днів, не кажучи вже про тижні й місяці, то в щілину, що утворилася, неминуче хлине хаос. Ми ж говоримо про період тривалістю від одного до двох років. Смута і безначалля можуть обернутися для Росії ще гіршим режимом, ніж путінський. Якщо не подумати про це заздалегідь, то хтось може просто захопити владу, що валяється під ногами. Чи захоче він потім нею з кимось ділитися - велике питання.
З практичного погляду, успіх перетворень багато в чому залежатиме не стільки від того, як спрацюють Установчі збори, скільки від того, наскільки ефективним виявиться той уряд, що з'явиться в перший день революції та керуватиме країною доти, доки йому на зміну не прийде новий, сформований за підсумками вільних виборів. Цей тимчасовий уряд має закрити собою дірку між початком демократичних перетворень та їхнім першим інституційним втіленням. Обговорення цілей і завдань тимчасового уряду має зараз більше значення, ніж дискусія про майбутні конституційні новації. Про них ще буде час посперечатися на Установчих зборах, а ось у тимчасового уряду часу на розкачку не буде.
Вираз "після Путіна" має досить абстрактний характер. "Після Путіна" може статися як за життя Путіна, так і через багато років після його смерті. Не можна виключити, що після Путіна до влади в Росії прийде такий самий Путін або навіть гірша його версія. І так може повторитися кілька разів. Режим більшовиків, якому мало не щороку віщували крах його опоненти, проіснував майже сімдесят років. Інша річ, що це не може тривати нескінченно. У якийсь момент буде прийнято рішення пустити громадянське суспільство в політику. Це і стане точкою відліку перехідного часу.
У певному сенсі абсолютно не важливо, хто і як зробить перші кроки. Це може бути один із низки наступників, який, як Горбачов, продекларує, що так далі жити не можна, і почне потихеньку відпускати гайки. Це може бути і "зрадник свого класу" на кшталт Єльцина, який прорветься на вершину влади і влаштує "революцію зверху". Зрештою, не виключено, що це буде коаліція демократичних сил, які здійснять "революцію знизу", хоча в такій поліцейській країні, як Росія, це поки що і здається малоймовірним.
Такими є три різні сценарії для Росії, три різні її долі, але перший акт драми матиме однаковий вигляд. Буквально з нічого виникає уряд, який починає демонтаж старої системи, вибудуваної строго згори донизу, і залучати "низи" (громадянське суспільство) до політичного процесу. У цього уряду вже немає старої "легітимності спокою", але й немає ще нової "легітимності руху". Термін його життя обмежений, але при цьому йому треба виконати важку і найважливішу роботу - зробити процес перетворень незворотнім і утримати країну від руйнування. Його місія буде завершена, коли сформується уряд нової конституційної більшості.
Історичний досвід, як російський, так і інших країн, показує, що два роки - той межевий період, впродовж якого діє кредит довіри, який видається населенням демократичним силам, що розпочинають перетворення в країні. Далі виникає зрозуміла розвилка. Треба або йти, передаючи владу новообраному уряду (який рідко виявляється дружнім до своїх попередників), або утримувати владу за допомогою "революційного насильства", долаючи опір з боку дедалі більш негативно налаштованої до перетворювачів маси.
Другий варіант - найпоширеніший шлях, але проходження ним, як правило, змушує розпрощатися з планами демократизації до наступного історичного випадку. Власне, це і сталося в Росії рівно за два роки після загальнодемократичної революції 1993 року. Росія отримала Конституцію разом із танком, який розстріляв перший у новій Росії парламент. Тому, як би не було важко, треба вкластися максимум у два роки з моменту, коли буде зроблено перші кроки.
Отже, історичною місією тимчасового демократичного уряду, який прийде до влади після кінця путінського режиму, буде перезапуск демократичних процесів у Росії та підготовка умов для формування постійного, тобто законно обраного конституційного уряду. Проблема, однак, полягає у тому, що реалізовувати цю місію йому доведеться в найекстремальніших умовах. Одним із головних викликів перехідного періоду після будь-якого тривалого авторитарного правління є практично неминуче пірнання вниз як в економіці, так і в політиці. Тому інша, не менш важлива місія тимчасового уряду полягає в тому, щоб не дозволити суспільству зануритися в хаос.
З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що жоден тимчасовий уряд не зможе забезпечити високі стандарти демократії. Ба більше, у початковому періоді, можливо, буде потрібно демонтувати старі декоративні інститути, такі як Дума або Рада Федерації. Дуже непростим буде питання із судами, де виникне протиріччя між незмінюваністю і незалежністю, з одного боку, необхідністю провести радикальну чистку корумпованих кадрів минулого режиму - з іншого, правами злочинців, підозрюваних і потерпілих - з третього. Водночас уряду потрібно буде підтримувати вектор розвитку в бік демократизації, не допустити, щоб тимчасові обмеження стали постійними, забезпечити скликання і реальну роботу Установчих зборів, ухвалення нової Конституції та проведення вільних виборів.
Яким чином має бути організовано уряд, якому належить рухатися цими траєкторіями, що розходяться в різні боки? В ідеалі це має бути уряд національної єдності, що представляє різні політичні сили і спирається на консенсус громадянського суспільства. Щось на кшталт "координаційної ради опозиції", наділеної владою. Але в житті такий ідеал практично недосяжний. По-перше, на момент початку руху в країні не буде жодних чітко сформованих політичних сил, які реально представляють громадянське суспільство і на які можна було б спертися. Замість них ми побачимо безліч політичних груп із неясними цілями і неочевидною легітимністю. По-друге, навіть якби хтось захотів зробити цей політичний калейдоскоп базою для формування тимчасового уряду, у нього б нічого не вийшло (як це і сталося з "координаційною радою" зразка 2012 року). По-третє, той, у чиїх руках влада опиниться спочатку, повинен мати дуже сильну мотивацію для того, щоб запросити інших розділити з ним владу. У Росії такої великодушності досі ніхто не виявляв - було б дивно очікувати її і в майбутньому.
Таким чином, хоч би яким бажаним було утворення коаліційного революційного тимчасового уряду, який від самого початку представляє значний спектр громадянського суспільства, на практиці воно малоймовірне. Найімовірніше, влада опиниться в руках однієї політичної сили - або реформаторів зверху, або революціонерів знизу. І ні часу, ні бажання цю владу розпорошувати у такої сили не буде.
Це, в свою чергу, різко підвищує ризик того, що неминуча тимчасова диктатура революції перетвориться на довгостроковий проект. Що ж можна зробити для того, щоб процес демократизації та переходу на конституційні рейки не загальмував?
Здоровий глузд підказує, що для цього потрібен якийсь баланс сил, що дозволяє врівноважити роботу тимчасового уряду. Але де можна знайти таку противагу? Практично всі декоративні представницькі інститути старої влади дискредитували і вичерпали себе. До того ж на момент початку революційних перетворень вони будуть здебільшого налаштовані контрреволюційно і ніякої допомоги надати не зможуть. Найімовірніше, діяльність Державної думи і Ради Федерації в тому вигляді, в якому вони існують, взагалі доведеться призупинити. А швидко провести вибори в нові представницькі органи неможливо. На це потрібні щонайменше місяці, тоді як на рахунку буде кожен день.
Можливе рішення, як не дивно, підказує нам сам нинішній режим. У прагненні винайти гарантії вічного перебування при владі для свого вождя, він серед іншого винайшов і навіть легалізував через Конституцію квазіпредставницький орган влади - Державну раду. Орган цей замислювався як механізм тотального стримування будь-яких змін. Але якщо привести в нього інших людей, яких підбирають за іншим принципом, контрреволюційний механізм перетвориться на революційний.
Держрада, яку можна практично миттєво переформатувати, наповнивши її представниками громадянського суспільства та регіонів за указом того ж таки тимчасового уряду, може стати на перехідний період стримуючим політичним центром сили. Вона може тимчасово виконувати функції надзвичайного законодавчого органу та органу контролю за діяльністю тимчасового уряду. При цьому вона дасть змогу зберегти певну конституційну спадкоємність між старою і новою владою. Держрада може видавати тимчасові декрети, які сформують нормативно-правову базу для роботи уряду в перехідний період.
Принципи формування Держради - тема для тривалої й окремої дискусії, яку можна буде ефективно вести тільки тоді, коли будуть зрозумілі загальні обриси транзиту. Але одне не викликає сумніву: якщо перехід здійснюватиметься в жорсткому режимі, то єдиною легітимною основою для формування Держради буде регіональне представництво, тому що легітимність усіх інших інститутів влади буде поставлено під сумнів. Таким чином, Держрада формуватиметься з числа регіональних уповноважених, найімовірніше, їх обиратимуть або призначатимуть місцеві законодавчі збори. Також очевидно, що для нормальної оперативної роботи ця Держрада повинна буде сформувати компактний керівний орган, який діятиме на постійній основі.
У такій конфігурації "тимчасовий уряд - Держрада" система влади має пропрацювати протягом терміну, необхідного для того, щоб скликати Установчі збори, забезпечити їхню роботу, ухвалити нову Конституцію і виборчі закони, а також провести вільні вибори до нових, уже конституційних органів влади. На все це має піти не більше двох років. В іншому випадку російська історія зайде на чергове тоталітарне коло.